Мірі на дворіччя
Мірі сьогодні виповнилось 2 роки.
Міра отримала на Миколая самокат, але на день народження вона отримає символічний подарунок - донат Повернись Живим.
І це найкращий подарунок, бо він збільшує шанси того, що у нас всіх буде спільне обнадійливе майбутнє.
Я нещодавно замислився про те, який віртуальний інформаційний слід я залишаю в контексті війни. Я робив багато сторіз з яких можна зрозуміти що я відчував і думав. Але якщо подивитись пости, то може скластися враження, що нічого не відбувається (певно що доведеться зробити вибірку сторіз про війну).
Це повідомлення це теж слід, потенційний матеріал для рефлексії в майбутньому. Можливо Міра буде це читати і думати яке було тоді життя.
Якщо коротко. Зрозуміло чому мій дід не схотів нічого розповідати про другу світову війну. Мені було дуже цікаво, я думав "як це круто, пережити такі події - колосальні, страшні, історичні". Мені це здавалось чимось крутим. Зараз я вже не думаю, що це щось круте. Ми просто хочемо якнайшвидше пережити це, допомогаємо ЗСУ чим можемо, і в той самий час намагаємось відволіктись, хоча це, звісно, не можливо. Впринаймні не довше, ніж на годину, або навіть менше.
Нам пощастило. Я маю гарну роботу, я зберіг її з початком війни. Ми можем дозволити собі користуватись бензиновим генератором, тому вплив терористичних ракетних обстрілів критичної цивільної інфраструктури на нас йде мінімальний. А ще мені особисто дуже пощастило проводити майже весь цей час з дружиною Ірою і донькою Мірою. Якби не це, то переводити свої думки на будь-що не пов'язане з війною було би набагато важче.
Вже не раз в наше село повертались загиблі воїни зі сходу і півдня України, і ми зустрічали їх на колінах коли їх везли повз нас.
Іноді здається, що далі все буде тільки гірше - Захід заб'є на нас і ми залишимось без зброї, або кацапи мобілізують мільйони мобіків і просто задавлять нас м'ясом, або діло дійде до використання ядерної зброї, тому подібне. Потім навпаки здається що все неминуче йде до нашої швидкої перемоги - російська армія буде розгромлена, всередині почнуться міжусобні війни, повстануть поневолені народи росії, або просто путін зжере "новічка" і його наступник зупинить війну. Таке. І ця емоційна гойдалка спостерігається в багатьох людей від початку війни.
Сподіваюсь майбутнє таки принесе нам розвал імперії. І це навіть не оптімізм - епоха імперій минула, і ця імперія теж неминуче розвалиться. Питання тільки в тому як багато українців вони зможуть вбити. Чи буде цей геноцид менш страшним за попередні, якщо таке страшне питання взагалі можна ставити.
Те, що Україна вистояла проти "другої армії світу", в рази більшої за багатьма параметрами - вселяє віру в те, що справедливість існує. І ця справедливість це конкретні дії конкретних людей. Будь це просто емпатія, економічні мотиви, чи скріплення Будапештським меморандумам - все одно. Якби західна цивілізація за нас не вписалась, ми би не вистояли.
Мені дуже боляче від думки про те, що справжні живі люди, які ще нещодавно були твоїми сусідами, мали загинути щоби я та інші українці могли жити. Віддати своє життя щоб врятувати всіх інших.
З нашого боку війна забирає найкращих, з їх боку - здебільшого "глибинний народ", пияків і зеків. Це одна з тих думок, яка не дає мені спокою - навіть якщо ми виграємо завтра - ми втратили найкращих, а вони найгірших - тих, хто ненавидить інших людей за ознакою національнсті чи культури, тих, хто занадто тупий щоб відрізнити пропаганду від реальності...
Все. Цей інформаційний слід викликаний поєднанням найкращого і найгіршого з того що є в моєму житті - днем народження доньки і війною з росіянами.
29 грудня, 2022
